Выборка по метке: "Научная фантастика". Страница 433

Машина часу (англ. The Time Machine) — роман Герберта Веллса написаний у 1895, перший науково-фантастичний роман письменника. «Машина часу» стала одним з перших літературних творів, де описуються мандри людини у часі за допомогою техніки. Основна частина цього порівняно невеликого за об'ємом твору описує світ майбутнього (802701 рік), куди відправляється Мандрівник в Часі (автор не називає героїв книги за іменем). Цей світ є своєрідною антиутопією — науковий прогрес привів до деградації людства. У книзі описані 2 види істот, на яких перетворилася людина. Морлоки — нащадки робітників, що мешкають в підземному світі і обслуговують машини. Вони набагато менші і слабші за сучасну людину, покриті шерстю і погано переносять сонячне світло. Елої — нащадки колишньої еліти суспільства, слабкі і крихкі істоти, абсолютно не пристосовані для праці. І ті, й інші за довгі тисячоліття існування, яке не вимагає розумової діяльності, практично позбулися розуму та перетворилися на напівтварин. Довгі тисячоліття морлоки забезпечували елоїв всім необхідним, але з часом їжа в підземному світі закінчилася і морлоки стали в безмісячні ночі виходити на поверхню, щоб викрадати елоїв і вживати в їжу їхнє м'ясо. Автор описує декілька днів, проведених в цьому світі Мандрівником в Часі. Морлоки, які, не зважаючи на втрату інтелекту, зберегли інтерес до техніки, викрали його Машину Часу, і він вимушений був знайти спосіб повернути її собі. Згодом він відвідав ще віддаленіші епохи і повернувся у наш час. Проте більшість тих, кому він розповідав про побачене, визнали це вигадкою. Тоді він вирішив зробити ще одну подорож в часі, щоб знайти докази...

Роман та оповідання відомого, сучасного американського письменника-фантаста пройняті любов’ю до людини, вірою в неминучу перемогу розуму над безумом, добра над злом.

Біля берегів Аргентини з'являється дивна морська істота, яку забобонні рибалки охрестили "морським дияволом". Багатій Педро Зуріта, власних судна Медуза, вирішує впіймати диявола, щоби той шукав для нього під водою перли. З часом виявляється, що таємниця "морського диявола" прямо пов'язана з професійною діяльність геніального вченого професора Сальваторе…

Науково-фантастичний роман Володимира Владна розповідає про незвичайні пригоди космонавтів, які здійснили подорож на загадкову планету Венеру.

Написаний ще 1935 року, роман був улюбленою книжкою багатьох поколінь юних читачів. Він витримав кілька видань. Письменник постійно працював над ним, щоразу враховуючи новітні досягнення науки… Значно перероблений, роман вийшов у 1958 році.

Відтоді минуло чимало літ. А життя постійно вносить зміни в людські прогнози. За цей час на Венері побували автоматичні космічні станції, і загадкова «ранкова зірка» вже довірила деякі свої таємниці землянам. Чверть століття тому були астрономи, які припускали, що природні умови на нашій «південній» сусідці загалом мало відрізняються від земних. Там тільки, мовляв, жаркіше… Сучасні дослідження теж підтвердили, що жаркіше. Але жара та сягає 280 градусів за Цельсієм! Зрозуміло, що за такої жари майбутні мандрівники не знайдуть на Венері екзотичних рослин і не стрінуть дивовижних ящерів, з якими читач здибається на сторінках цього науково-фантастичного роману. Тепер це суто фантастична деталь. Але від того роман не втратив свого великого виховного та пізнавального значення і читається з таким самим неослабним інтересом.

Вічність належить нам. І кожен візьме собі стільки, скільки вміститься у жменях. Тільки не розсипте, бо свого часу Бог неуважно розчепірив пальці — і от тепер на небі стільки зірок, що не порахувати навіть нашим нащадкам.

Випадкова зустріч приводить головного героя у табір заколотників. Режим інопланетних загарбників, який, здавалося, житиме вічно, раптом починає тріщати по швах... Та навіть сили добра, що мають урешті-решт перемогти, виявляються не такими вже й добрими. А сили зла — не такими вже й злими. Інакше кажучи, все, як у нашому житті. Бо це книжка про нас із вами. І до дідька космольоти та просторові переходи.

Адже Вічність насправді у наших руках. Просто у жменях.